Після виходу із в’язниці мене знову прийняли до академії МВС.
Історія Володимира Михайленка могла б стати справжньою знахідкою для сценариста детективів. Народився та виріс Володимир вКиєві на Шулявці. Батькам, людям цілком порядним, неодноразово доводилося забирати малолітнього хулігана з райвідділу міліції. Закінчивши школу, син начебто взявся за розум.
«Я вступив до приватного університету на юридичний факультет – це для батьків було гарним знаком. Однак залишати злочинну дорогу я не збирався, – розповідає Володимир. – Разом із дворовими хлопцями займалися валютними махінаціями. Простими словами,ми були «кидалами» і наша злочинна група зростала».
Жив Володя тоді ніби у трьох реаліях: з одного боку він навчався, з іншого були «кутежі» (горілка, наркотики, розпусне життя), а поміж цим – ретельно сплановані квартирні крадіжки та грабежі. При цьому, вінрегулярно ходив в спортзал та займався боксом. За порадою знайомих перевівся зі свого університету до Академії МВС. Розуміючи перспективи, сам попросився до армії, спортивного підрозділу. Служба там специфічна, тому була можливість і сесії в академії здавати, і свої справи вирішувати.
«Життєвий темп, який я взяв, не давав змоги зупинитися. Спав чотири години на добу, систематично пив, фактично став алкоголіком».
Банду взяли у 2001 році, коли Володимир вже пів року прослужив в армії і саме здавав сесію на 5-му курсі Академії. Відкупитись не вдалося. У СІЗО 23-річний злочинець вперше задумався про своє життя.
«А що, коли я завтра помру? Це питання я задавав собі, знаходячись вже в колонії у Волинській області. Одного вечора я залишився сам у меблевому цеху, виліз на верстат і, звісивши ноги, довго дивився на вогонь у грубці. Думав про своє життя. Що всі мої справи, всі бажання були одним злом. Скільки людей мене ненавиділи, навіть рідний брат… «Якби я міг змінитися. Боже, допоможи!» Наступного ранку, прокинувшись у бараку Володя не впізнав себе: на серці замість роздратування та злості був мир та спокій.
З того часу він почав ходити на зібрання до вірян, а коли звільнився (з Божої ласки він вийшов на волю на два роки раніше), пройшов курс реабілітації. Сьогодні Володимир – служить в «Маханаїм», відповідальний за профілактику негативних явищ серед молоді (пияцтва, наркоманії, раннього сексуального життя, тощо). Він також став пастором церкви «Скинія», відповідальним за служіння реабілітації та медичних капеланів.
До речі, відновився на 5-й курс і закінчив Академію МВС, що, маючи судимість, було майже неможливим. В церкві зустрів свою долю – дружину Олену. Нині ця щаслива родина виховує пʼятьох чудових дітей — четверо синів та доньку.
«Я хочу звернутися до хлопців, в яких зараз, як у мене колись, очі горять злодійською романтикою, жагою легкої наживи: друже, ти йдеш хибним шляхом, який обов’язково приведе тебе до падіння. Зупинися, доки не пізно. Де б ти зараз не знаходився, змінити твоє життя може Ісус Христос».
Про прощення
Якщо Бог щось дає, то повною мірою. Коли затятий злочинець, в думках якого не було нічого, окрім обдурити, підставити, нажитися на довірі, раптом кається, то Господь прощає. Всевишній більше не згадує про беззаконня, а, навпаки, рясно благословляє таку людину: змінює її нутро, піклується про добробутдуховний і матеріальний. Чи це справедливо? Так, – каже Бог. Як і те, що цілком порядні люди, які не вважають себе грішними, намагаються наповнити свої душі духовнимиречами, але не можуть ніколи насититися.
Адже як написано в Біблії: єдине джерело, в якому прихована будь-яка повнота, є Ісус Христос. І все, що треба, щоб її отримати – це прийти до Нього з покаянням.