Я знаю, що Ти зі мною.
Сьогодні Володя є батьком трьох дітей– двох синів, Рефата, Еммануїла і дочкина ім’я Рут. Всім дітям дали біблійніімена. Ця родина живе милістюГосподньою. Володимир ВІЛ-інфікований, але має багато друзів, братів і сестер, які його підтримують і люблять. Слухаючи пісні, які він пишеі виконує разом із вокальним гуртом«Маханаїм», багато хто затаює подих: вних правда, життя та подякаВсевишньому.
У школі Володя був відмінником. Колинавчався у старших класах, мамавийшла вдруге заміж і сім’я переїхала з Вишгорода, що під Києвом, до іншогоміста. Там у них із молодшим братомЛеонідом з’явилися зовсім іншіінтереси.
– «Ми брали приклад з дворовиххлопців, і нюхали клей, курилимарихуану, шукали інші проблеми насвою голову», – згадує Володимир. «Після школи я не поступив доінституту, як наполягали бабусі, а повернувся до рідного міста тавлаштувався працювати набудівництво. Якось до мене приїхавбрат і запропонував уколотися: він самсів на голку ще в 14 років. Я майже ріквідмовлявся від його пропозицій. А коли погодився, дуже швидкопошкодував про це».
Що таке ломка Володимир дізнався вжечерез місяць. А ще через деякий часвтратив все: роботу, дівчину, повагу. Його квартира перетворилась унаркопритон, в якому він варив тапродавав «зілля». В результаті, нахлопця порушили чотири кримінальнісправи за грабіж та продаж наркотиків. Йому довелося тікати. Сховався, щоправда, він по сусідству у приятеля.
Одного разу Володимир вколовся брудним наркотиком і від цього дужерозболілася та розпухла нога.
– «Пам’ятаю, як ледве зміг вибратися у під’їзд та попросити сусідів викликатишвидку», – продовжує ВолодимирБрагарник. «У лікарні опритомнів у спец-палаті для ув’язнених — прокуратура видала санкцію на мійарешт. Дивлюся, а я прикутий доліжка: кайданами за ноги, а нарукахнаручники. Лежу як розп’ятий: нівикрутитись, ні поворухнутися. Менібуло лише 22 роки, а всередині всеплакало. Як я міг докотитися до такогожиття? Раніше я вже намагавсянакласти на себе руки: різав вени, вішався, але щоразу люди рятували. Тоді, у лікарні, мені знову захотілося все закінчити і назавжди. Зубами витягз-під пахви градусник і вже зібравсяйого перекусити, щоб проковтнутиртуть, як раптом почув голос, простуфразу: «А я знаю, що Ти зі мною»».
Звідки був цей голос, Володимир тодіне знав, але йти з життя передумав. Володимиру зробили операцію тапосадили у СІЗО, де він зустрів одногокримінального авторитета рецидивіста, у якого мама була віруючою. Авторитетзвернув на хлопця увагу і нібиперетворився в нішу людину: почаврозповідати йому про Бога, а колиВолодя їхав на зону (йому дали 4 рокив колонії суворого режиму в селі Мартусівка), впевнено сказав: «Отпобачиш, ти ще славитимеш Бога зайого милості». У відповідь хлопецьпообіцяв ходити на служіння в колонії.
– «Півроку я провів у непрацюючомузагоні, так званій «ледарці», і зовсімзабув про цю обіцянку. Нічогонероблення порядком набридло, і я попросився на роботу в промзону. Одного разу на перекурі у сушарціпочув гучні голоси, що долинализвідкись із двору. Запитую: «Що це?»Кажуть: «Та це п’ятдесятникимоляться!» Я раптом згадав словалюдини із СІЗО і почав відвідувати зібрання, став прославляти Господа, граючи на гітарі, і моє життя потрохупочало змінюватися».
Відсидівши два роки та дев’ять місяців, Володимир потрапив під амністію. Вінприїхав до ребцентру, де його життяповністю змінилося.
– «Я дивувався тому, як брати дбалипро мене. Деякі з них знімали з себеостанній одяг, щоб одягнути мене післяв’язниці. Вони ділилися любов’ю Божою, підтримували як могли,» – розповідає Володя. «У перші дні цемене настільки зворушило, що я спускався в підвал молитовногобудинку (там теж проходять служіння) і, голосно взиваючи до Бога, плакав. Чому мені? Адже я недостойний. Звідки така милість до мене?»
Але більше диво чекало Володюпопереду. Перед операцією на нозі і нього взяли аналіз крові і виявили ВІЛ. З таким діагнозом сподіватися нащасливе сімейне життя не доводиться, а в церкві він зустрів чудову дівчинуАню і вони сподобалися один одному
– «Я сказав їй усе як є, і запропонувавзробити контрольний аналіз. Якщодіагноз підтвердиться, то залишитисьпросто друзями. Тест на ВІЛ бувпозитивний. Я повідомив про це Анітелефоном, а вона раптом відповіла, що, незважаючи на хворобу, готовапов’язати зі мною своє життя. Дорогоюз диспансеру я йшов і плакав відрадості і голосно співав Господеві в Дусі Святому!»
Вони одружилися. Невдовзі Анязавагітніла і, у свою чергу, пішлаздавати аналізи. Це було великимвипробуванням для молодої сім’ї, алехвала Господу – Аня і всі троє дітей: Рефат, Еммануїл та Рут абсолютноздорові.
– «Я вірю, що ніколи не перестанудякувати Всевишньому за йогомилість», – з усмішкою говорить Володимир.