Ротація

Дуже густий туман. Починає сутеніти. Дорога – що є, що нема, вирва на вирві. Наш позашляховик із хрестом і написом «Бог і Україна» трясе і кидає. Нарешті доїхали. Позиція зенітників. Вогке осіннє поле, вантажівки із «зушками» (зенітними установками) в кузовах. Багнюка непролазна. І туман, туман, що пробирає до кісток. До автівки підходить солдат, перекидається з капеланами кількома словами. Рушаємо до Волновахи. Сержант попросив допомоги, привезти з «Нової пошти» посилки для нього та бійців підрозділу. Іншої можливості у них немає – не їхати ж вантажівкою-зеніткою. Дорогою сержант-контрактник – явно не панікер і патріот – розповідає невеселі армійські історії-бувальщини, що зайвий раз переконують – надія України тільки на Бога.

На пошті вечірній гамір, черги. Завантажуємо багажник коробками, сержант у сусідній крамничці поспіхом виконує замовлення бійців і наповнює пакети різноманітними смаколиками. Трясемося назад у розташування зенітників. За вікнами вже глуха ніч. При світлі ліхтариків допомагаємо бійцям перевантажити речі до кузова вантажівки. Солдати дякують, довго тиснуть руки. Один із братів-капеланів пропонує помолитися за них. Спонтанно, в темряві утворюємо з вояками коло, кладемо один одному руки на плечі. Молимося за них, за їхніх рідних, за Україну. Ще раз тиснемо воякам руки. «Добре, що ви є, – говорить один із них, Максим, – якби не ви, хто б оце ще до нас сюди у такі закапелки просто так приїхав?..» 

Повертаємось до Волновахи. Нарешті ми у нашому кубрику. Спати, підйом о шостій тридцять…
Це невеличкі буденні епізоди служіння капеланів церкви «Скинія» в зоні АТО. Сьогодні ротація, добігло кінця десятиденне служіння Андрія Семака та Олександра Ковальова при 72 бригаді. Щоранку брати надихали солдатів дивізіону коротким Словом і потім до ночі служили воїнам, як і чим могли. Доправляли продукти, передачі, виконували різноманітні прохання і, вибираючи слушні моменти, молилися за армійців, наставляли у Слові Божому. Капелани неодноразово бували на передовій, попутно доправляючи солдатів-відпускників у розташування їхніх підрозділів. День на день геть не схожий, але назагал капеланське служіння дуже практичне і предметне, це, насамперед, дія, акт допомоги. Віра, реалізована в конкретних, часто ризикованих, вчинках. Помітно, наскільки солдати відкриті серцем до служителів Христа, і не тільки солдати. «А наші капеланчики вже поговорили с підрозділом?» – обов’язкове запитання командира дивізіону до свого зама. І тільки отримавши ствердну відповідь, командир починає ставити бійцям задачі на день. На зміну Юркові Сабадашу, Олександру Ковальову, Андрію Семаку та Володимиру Васьковському в зону АТО попрямували інші брати. Хай Бог благословить їхнє служіння, молімося за них і за нове українське військо!