Полігон

«Капелани, вечеряти» — не чекаючи нашої реакції, не молодий кремезний солдат нагортає у пластикові тарілки солідні порції смаженої картоплі, овочевий салат, згори – по шматку курки. З хазяйськими хлопцями ми намет ділимо. Часто готують їсти самі, на буржуйці. Казенна їжа на полігоні терпима, але, ясна річ, на домашню геть не схожа…

В старому радянському наметі, поки палахкотить буржуйка, більш-менш тепло. Сидимо, їмо на автоматі. Дуже хочеться спати. Молодий загнаний капітан, що жує поруч, питає: «Що, мужики, і у вас веселий день був?» Та ні, кеп, наче день як день… Дай Бог пам`яті, що за день…

Крізь сон – якесь шипіння, тріск. Рація в темному і геть холодному під ранок наметі нарешті прохрипілася: «Всім абонентам. Ранковий підйом». Почалося…

Під берцями рипить щебінка – нею всипаний вузький плац уздовж наметового містечка. Ранкове шикування. Перед воїнами говорить капелан – коротеньке місце з Писання, молитва за солдатів та їхніх рідних. Начштабу дивізіону подає капеланові знаки – закінчуй, час підпирає. Підрозділ знімає головні убори і слідом за капеланом виголошує «Отче наш». Далі – до поточних справ. Командир дивізіону ставить перед офіцерами завдання на день, який обіцяє бути дуже непростим – полігон має прийняти кілька сотень резервістів. Розселити, обігріти, нагодувати. Озброїти, врешті-решт. До роботи!

А ми з напарником тим часом перемикаємось з режиму «капелан» у розширений режим «капелан-волонтер», прогріваємо джип, складаємо власний план дій на день. Група офіцерів попросила відвезти їх до Миколаєва – якісь нагальні проблеми із зарплатними картками. Бійці, що не мають змоги чи дозволу виїхати з полігона, користуються нагодою і навалюють нам прохань-завдань: кому телефон у ремонт завезти, кому посилку на пошті отримати, кому те, кому се. Нарешті зібрали всі замовлення до купи, погнали. «Корнилія» кидає на бездоріжжі, а ми говоримо з пасажирами про життя. Інколи розмови важкі. Джип «Корнилій» — більше, аніж просто джип. Це і позашляховик, і капличка-сповідальня на колесах. Його салон чув багато чого. Та нікому не розкаже.

Приїхали, Миколаїв. Пасажири, на вихід. Ми – виконувати солдатські замовлення. Кружляння незнайомим містом, пошуки потрібних адрес, покупки… Пообідати? Пізніше. Знову поштамти, посилки… О, аби не забути, важливо – технарі просили по автомагазинах закупи зробити. Список на добрих півметра. А капітан же ще просив годинника полагодити, а ми все ніяк годинникаря не знайдемо… Дзвінок. Хто це? Сєрьога, ти? Коли? О шостій? Добре, зачекаємо! Знайомий офіцер повертається з відпустки, скоро буде у Миколаєві, просить не їхати на полігон без нього. О, а ми якраз по каві і по борщику встигнемо, поки чекатимемо… А нє-нє, борщик потім, ми ж фруктів у наш намет ще хотіли підкупити, печива якогось… Привіт, Серьога! Як відпочив, як доїхав? Добре? Ну, слава Богу! Сідай, стартуємо. Ну що, брате, а ми з тобою наче нічого не забули? На базу? Ти диви, а вже темніє… Розвантажуємо «Корнилія» вже під зорями. А навколо – рейвах. Офіцери носяться із прибулими резервістами. Резервісти ходять між наметами із квадратними очима – перетравлюють побачені реалії суворого полігонного побуту. Один із них – тридцяти немає – раптово зупиняється, дивиться на хрест, що у мене на нагрудному погоні, потім у темряві намагається розгледіти очі: «А ви капелан? Я от всьо думаю, думаю… В мене діти, двоє пацанів, а третя, донька, мертвою народилася. Піврочку ще не минуло, як поховали… Я от думаю – чому Бог так з нами? За що?» Зазирає мені в очі. Біль. Комок у горлі. Мовчки обіймаю його. Він беззвучно плаче. Я теж. Потім говоримо. Як можу, намагаюся розрадити. Уважно слухає, тисне руку, «дякую вам» — і, як був, безіменний, зникає у темряві.

Все, сил геть немає. У намет, спати. У наметі напарник уважно вислуховує якогось офіцера. І запаморочливо пахне смажена картопля… «Капелани, вечеряти… Що, мужики, і у вас веселий день був?» Та ні, капітан, наче день як день. Не важчий, ніж у тебе…

На полігоні «Широкий лан» добігла кінця варта капеланів Андрія Семака та Олексія Висоцького. Їм на зміну прибули Олександр Грішилов та Володимир Шаповалов.

Дорогі християни, якої б конфесії ви не були, прохання молитися за служіння військових капеланів у ЗСУ та, зокрема, за 72 окрему механізовану бригаду – у неї, судячи з усього, майбутні дні будуть не простими – починаються чергові бригадні навчання.

З Богом!