Пастор Митя

«… Як співпрацюємо? У неділю приходь на служіння – побачиш. Капелани ваші у нас щотижня проповідують, ми їм завжди раді. Допомагаємо, чим можемо, як і вони нам. Такі часи, війна. У Церкви особлива місія, тримаємось брат за брата міцно. І ця війна, до речі, показала, наскільки нам люди довіряють. Нам – у сенсі, євангельським християнам. От уяви – до нас у маленьку Новоандріївку назагал приїхало 130 біженців. І всі вони одразу куди звернулись? До сільського голови? До сільради? Аякже! Всі вони одразу до нашої церкви. Це, підкреслюю, люди переважно невіруючі. Але євангельській церкві вірять! Ходять тепер на служіння, слухають… З цих 130 біженців двадцять. Двадцять! Покаялися і прийняли водне хрещення. А у нашій церкві усього-то п’ятдесят вірних було. І тут – плюс двадцять! Десять із них так у Новоандріївці і залишилися жити, десять подалися далі, у великі міста… Питаєш, звідки в мене така щира вимова? Так я сам із Чернівців, багато років тому сюди переїхав, полюбив ці місця. А ваші капелани, так, часті в нас гості. Спочатку віряни питали, чому це люди у формі проповіді читають. Потім розібралися, що до чого, звикли. А ти ж у нас тут новачок, ага? Ну, знач, ти і митимеш посуд після обіду! Та куди ж ти, жартую я!»