МІЖ ФРОНТОМ І ФРОНТОМ

Репортаж з робочої зустрічі Служби воєнних капеланів ЦХВЄУ

«До речі, нікому з вас не доводилося пити власну сечу? Ще є час спробувати перед відправкою в АТО. Потренуватися на випадок зневоднення і заодно перевірити власну психіку на міцність перед стресом. На фронті безліч речей, що руйнують зону комфорту», – ділиться полковник Коханчук, що в Міністерстві оборони курує напрямок військових капеланів. Перед ним близько вісімдесяти чоловіків. Під дахом церкви «Скинія» – зустріч капеланів. Зібралися поділитися досвідом, послухати представника Міноборони, разом помолитися. Зрештою, просто побачити один одного, підбадьорити. «Там інколи досить важко буває, – ділиться воєнний капелан Мар’ян Михайлишин, – солдати часто зневірені й озлоблені. А до кожного треба знайти підхід, це, бува, виснажує. Нам, капеланам, важливо бачитися один із одним, ділитися досвідом, підтримувати один одного».

Зараз на фронті трохи притихло. Представник Міноборони закликає через це не розслаблюватись, говорить, що для українського капеланства все тільки починається. У міністерстві підрахували – Збройним силам України потрібні 344 капелани. 344 солдатські пастори з відповідною освітою і, щонайменше, трирічним досвідом церковного служіння. Вони мають бути готові пожертвувати мирним життям і отаборитися у війську, а не їздити туди час від часу. Полковник Коханчук не впевнений, що вдасться швидко набрати належну кількість добровольців.

Те, що віськово-капеланське служіння нове для України, видно неозброєним оком. На зустрічі – однострої та камуфляжі яких завгодно кроїв та кольорів. Від різноманітних шевронів і нашивок пливе в очах. «Все це ще доведеться розробляти, узгоджувати, приводити до якогось спільного знаменника. Форма у капелана буде така ж, як у бійців підрозділу, до якого його буде прикріплено, – розповідає полковник Коханчук. – Про нашивки ж можна сказати лише, що в їхній основі буде хрест. Щодо підготовки, наразі дійшли згоди, що вишкіл відібраних служителів триватиме десять тижнів, включатиме психологічну підготовку та військову. І буде ще такий обов’язковий розділ, як тактична медицина».

Свої підготовчі курси планують проводити і в церквах. За словами відповідального за навчання капеланів В’ячеслава Когута, воно буде проходити на базі існуючого капеланського факультету – одну із сесій будуть проводити представники Міністерства оборони.

Пастор церкви «Християнська надія» Валерій Алимов визнає – в зоні АТО багато п’ють, як солдати, так і офіцери. І застерігає служителів не втрачати до таких людей любові та не судити їх. Говорить, йому інколи доводиться проповідувати солдатам і «під мухою» – якщо бачить, що адекватності воїни не втратили й готові слухати. Водночас закликає триматися золотої середини і не ставати людиноугідниками. На останок свого виступу ошелешує: суїцид у війську – це окрема страшна тема. Лише у вересні – 160 випадків. І профілактика цього – теж справа військових духівників. По закінченню зустрічі капелани отримують брошури з рекомендаціями відносно боротьби із самогубствами.

Практично кожний, хто виступав, у той чи інший спосіб торкався теми міжконфесійної співпраці. Капелан Мар’ян Михайлишин говорить: «Тут особливих проблем немає. Переважна більшість служителів, особливо в умовах фронту, насамперед шукають того, що нас об’єднує, а не роз’єднує. Того, що в нас спільне, незрівнянно більше, ніж розбіжностей. Це наш Бог Ісус Христос. Тому спільну мову знаходимо з усіма».

Наставляючи капеланів, старший єпископ союзу ЦХВЄУ Михайло Паночко виголосив 3-й вірш 15-ї глави книги Вихід: «Господь – то є великий воїн». Але при цьому, вів далі єпископ, автор воєн – сатана. А Господь допускає військові форс-мажори, аби змінювати мислення людей прискореним темпом. Михайло Степанович побажав братам у Христі мати завжди, особливо на передовій, Божу силу, Божу мудрість та терпіння.

Зустріч капеланів закінчилася дружнім обідом, після якого дехто із служителів попрямував на передову.