Кодекс військового священика
Військовий священик (капелан), відповідаючи на поклик Божий, бере на себе обов’язок дотримуватися заповідей любові та таких принципів:
1. Служити Богу та з Його допомогою людям, які служать та працюють у Збройних Силах України;
2. Дотримуватися традицій та практики своєї церкви (релігійної організації);
3. Усвідомлювати, що як військовий священик (капелан) для військовослужбовців Збройних Сил України він працюватиме в поліконфесійному середовищі і тому добровільно бере на себе обов’язок співпрацювати з капеланами інших релігійних конфесій для забезпечення душпастирської опіки військовослужбовців та членів їх сімей;
4. Намагатися забезпечити задоволення релігійних потреб (душпасторськоїопіки) віруючих інших конфесій (релігій) у межах своєї компетенції так само сумлінно, як він це робитиме для вірних своєї конфесії (релігії);
5. Поважати релігійні переконання та традиції віруючих військовослужбовців, а також право на свободу світогляду невіруючих;
6. Здійснюючи моління та Богослужіння, на яких присутні представники інших конфесій (релігій), намагатися звертати увагу на питання, які є загальними, не допускаючи міжконфесійних поділів та суперечок;
7. Поважати релігійні навчання, переконання та практики кожного військового священика (капелана), який є військовослужбовцем Збройних Сил України;
8. Не вимагати від військовослужбовців Збройних Сил України служіння чи використання практик, що суперечать релігійним практикам їхньої конфесії (релігії);
9. Намагатися підтримувати своїх колег у служінні через побудову конструктивних відносин із ними, а також з персоналом за місцем служби;
10. Намагатися бути прикладом у дотриманні духовних практик, святості та здорового способу життя, а також приділяти час для участі в освітніх та рекреаційних програмах, для свого професійного та особистого розвитку;
11. Узгоджувати порядок свого духовного служіння з військовим розпорядком;
12. У своєму служінні звертати увагу на роботу із сім’ями військовослужбовців;
13. Чесно захищати всіх від дискримінації на основі релігійних переконань, національності та статі;
14. Дотримуватися конфіденційності щодо інформації, отриманої під час його служіння;
15. Не займатися переманюванням у свою віру послідовників інших конфесій (релігій), маючи право проповідувати тим, хто не ідентифікує себе з іншою конфесією;
16. Маючи духовну владу, якою його наділила його церква (релігійна організація), ніколи не використовувати свій статус для завдання шкоди особистості людини в релігійному, моральному та емоційному сенсі; використовувати своє душпасторське служіння тільки для найкращого задоволення релігійних потреб людей, які перебувають під його опікою;
17. Виявляти особисту віру і любов до Бога у своєму житті, намагаючись спільно зі своїми колегами священнослужителями сприяти служінню в гідності та честі, до якої вони були покликані.
Кодекс затверджено 5 червня 2013 року на засіданні Ради у справах пасторської опіки при Міністерстві оборони України.
Інститут релігійної свободи, Київ