В дім молитви мене привели родичі.
До реабілітаційного центру Юра потрапив маючи 10-річний стаж наркоманського життя. Спочатку неохоче розповідав про себе, все придивлявся, чекав якогось «підвоху».
«Я розумів, що моє життя вже йде до свогокінця, і замислювався над тим, що нічого хорошого, в принципі, в ньому я не бачив. Після смерті батька, з 16 років весь вільний час я проводив на вулиці. Це була середина 90-х, коли старі ідеали вже пішли, а нові ще не сформувалися. Наш світогляд формували закордонні фільми з кримінальною романтикою, – згадує Юрій. – Тому, коли постало питання, як заробляти на життя, я обрав найпростіший спосіб – приєднався до банди рекетирів. Легкі гроші відчинили переді мною двері дорогих магазинів, ресторанів, різноманітних закладів. Але дуже швидко це набридло».
Йому хотілося чогось особливого. Так в життя Юрія прийшли наркотики. Як і будь-який наркоман, Юра почав швидко деградувати.
«Слава Богу, в нашій родині були віруючі родичі – брат моєї бабусі та його дружина запросили прийти до будинку молитви. Вони розповіли, що є реабілітаційний центр, де такі люди, можуть отримати допомогу та врятуватися. До цього, звичайно, вже було багато спроб порвати з наркотиками: лікарні, різні знахарі, тощо. В неділю на служінні я вийшов на перед і покаявся, а в понеділок прийшов поселятися вже в ребцентр. Думав місяць – другий посиджу, трохи відпочину».
Юрій не вірив, що тут йому зможуть допомогти, але незабаром переконався, що Бог справді змінює людей.
«Спочатку я думав, що в ребцентрі, як і в будь-якому чоловічому колективі (в армії чи в’язниці, наприклад), все підпорядковане закону сили. Думав, треба показати, що сильний і не гнутиму шию, тоді все буде нормально. Тому я був напоготові. – Зусмішкою згадує Юрій. – Серед братів я роздивився (за наколками та іншими признакам) такого ж, як сам, почав з ним обережно спілкуватися, очікуючи від нього якоїсь неприємності в будь-який момент, але помилився. Ця людина з радістю почала служити мені: зробила чай, провела екскурсію ребцентром, допомагала у всьому, в чому потрібно було. Інші хлопці тежвиявились приємними людьми.»
Минуло трохи часу, і Бог торкнувся серця так, що Юра вже не думав, чи варто повертатись. Він став вільною людиною. Пізніше дізнався, що у селі Почуйки на Житомирщині (місце розташування одногоіз ребцентрів) мешкають його віруючі родичі, які весь цей час за нього молилися. Сила молитви зробила із втраченого хлопця нову людину. Таким його зустріла та полюбила майбутня дружина – Алла, яка за фахом лікар. Сьогодні Юрій – пастор церкви «Скинія». Разом зі своєю дружиною Аллою вони виховують трьох чудових дітей — синочка з біблійним ім’ям Марк та доньок — Катю та Владу.