Братерська зустріч

Десь на Донеччині перетнулися з православними братами — капеланами Київського патріархату, перекинулися кількома словами, обмінялися новинами фронтового служіння. Звірили, як то кажуть, годинники навколо Євангелії. Війна змінила українську церкву, переводячи теоретичну віру у площину вчинків. І чим ближче до гуркоту артилерії, тим помітніша єдність між представниками різних конфесій.

Ми з братами тепло розпрощалися і роз’їхалися врізнобіч. А я вкотре подякував Богові за служіння в рамках церкви. Я дуже співчуваю волонтерам, які, служачи людям, вигоряють і зриваються у безнадійне піке депресій. Вірю у ефективність і витривалість церковного волонтерства. Коли ти служиш Богові через служіння людям-тебе не підкосять. Звичайно, брати теж перевтомлюються і на певний час вибувають зі служіння. Але поки один приходить до тями (усіляко підтримуваний одновірцями) — йому на зміну Бог піднімає кількох інших. На те і Церква-Божа структура, що ефективно діє вже третє тисячоліття…