Сьогодні важко повірити, що ще зовсімнещодавно Олександр був наркоманом, людиною з порушеною психікою, без жодної надії. Сьогодні поруч з ним молода гарна дружина, життя сповнене сенсу, а в серці – бажання допомагати іншим. Це зробив Господь. Народився Сашко у благополучній родині, захоплювався спортом, але рано спробував романтику дворового життя. У 13 років він захопився дискотеками, алкоголем, курінням наркотиків та крадіжками. — «Для наркотику потрібні були гроші і я добував їх незаконним шляхом. І лише з Божої милості не потрапив до в’язниці», – розповідає Сашко. Він розумів, що щось дуже погане відбувається з його життям, протезаспокоював себе тим, що піде в армію і там візьме себе в руки, а до цього потрібноспробувати все. —«У десятому класі я вже займався наркобізнесом, був одержимий ігроманією. В 17 років я вперше вколовся, «куріння трави» вже не задовольняло. В армію я пішов вже у тяжкій нарко— та алкозалежності». Звичайно, лави збройних сил не змогли змінити людську сутність Сашка. Після армії беззаконне життя отримало новий виток. Він перепробував різні види наркотиків, які призвели до порушення психіки та постійних депресій. Декілька разів він намагався самостійно кинути, але все було даремно. — «Бог мене якимсь дивом беріг: я пережив кілька аварій, після яких дві машини і мотоцикл не підлягали ремонту, а я залишився живим. Люди говорили, що я «народився в сорочці», а я тоді думав, що яфартовий. Хоча іноді все ж таки звертався до Бога, як бабуся в дитинстві вчила. Щоправда, я рідко дякував Богу, а частіше нарікав і,навіть, звинувачував Його у своїх проблемах. Шлях беззаконь привів Олександра до роздоріжжя: рідні дали право вибору — психіатрична лікарня, в’язниця чи ребцентр. Жодна із пропозицій хлопця не влаштовувала, і він зарікся, що кине сам. Людської волі вистачило на сім місяців. Після зриву Сашко зрозумів, що все: або так, або так. Він зібрав речі і вирішив їхати до ребцентру. До цього він кілька разів вже ходив із мамою до церкви «Спасіння» у місті Василькові. — «Дорогою до Бучі знайомі порадили заїхати на Кар’єрну, де я й залишився. Вже звідти потрапив на Почуйки, де Бог подарував мені свободу, народив мене згорита хрестив Духом Святим», – згадує Сашко. Він пройшов реабілітацію і почав допомагати у служінні, а за рік поїхав місіонером до Бахчисараю. Почалося зовсім інше життя: Сашко став служителем у біблійній школі, допомагав пастору новоствореної церкви, відповідав за реабілітацію та молодіжне служіння. А коли повернувся до Києва, у рідній церкві «Скинія» на нього чекало щось дивовижне. Господь приготував для нього чудову супутницю життя. Юля не має за плечиманічого подібного до того, що пережив Олександр, але вона щиро любить Господа і служить у церкві перекладачем для братів і сестер з-за кордону, а також є секретарем церкви. — «Я дуже вдячний Господу! Я бачу Його великі благословення та сильні зміни у житті», — говорить Олександр. «Бог жеблагословив нас дочкою, Вікою, і вірю, що й надалі благословить нашу сім’ю». |