Новий початок….
Свідоцтво життя Рустама Фатуллаєва сьогодні можна знайти на багатьох християнських сайтах. Він рано залишився без батька і багато часу проводив на вулиці, де зіткнувся з її жорстокими законами. Приниження з боку тих, хто був старшим і сильнішим, та інші пережиті потрясіння сформували життєву позицію хлопчика: треба бути сильним і нікому ні в чому не поступатися! Відчуваючи злість на весь світ, Рустам досить успішно займався спортом, й у свої молоді роки вже набув авторитету в кримінальному світі.
В дитинстві Рустам шукав правди та справедливості, але згодом сам же почав їх зневажати. Життя «за принципом сили» привело до того, що у 25 років він став наркоманом і стояв на краю прірви, за крок від смерті. Саме тоді в його життя прийшов Господь, який дарував порятунок та нове життя.
«Я виріс в Азербайджані, в Баку. Після смерті батька (мені тоді було 13) зрозумів, що треба вміти постояти за себе. Пам’ятаю, як в одній із вуличних бійок старші хлопці намагалися поставити мене на коліна. В нашій культурі це було б сильним приниженням, а коли не вийшло, вони сильно побили мене. З того часу зарікся, що ніколи ні перед ким на коліна не стану», — розповідає Рустам.
В підлітковому віці Рустам почав серйозно займатися карате. Пізніше, коли він переїхав навчатись до Києва, потрапив до збірноїУкраїни. Разом зі спортивними успіхами прийшло розуміння: для того, щоб мати положення та повагу у суспільстві, недостатньо добре битися. Він сильно захотів розбагатіти.
«Поруч опинилися люди, які прагнули того ж. – Продовжує пастор Рустам. – Спортсмени, колишні в’язні. Ми організовувалися в групи, знаходили тих, хто напівкримінальним шляхом заробляв гроші, і за допомогою сили та зброї пропонували їм «поділитися». Це був період зародження рекету. Я думав, що тисяча доларів зробить мене впевненою в собі людиною, але незабаром зрозумів, як я помилявся… Це був самообман. На той час я мав сотні тисяч доларів готівкою. Вони лежали вдома у звичайних коробках з-під туфель, і я не знав, що з ними робити. Вмене вже було все, що могли дати гроші, алеочікуваного щастя вони так і не принесли».
«Всередині була порожнеча. На вершині вседозволеності вона зростала і ставала нестерпною».
Одного разу вночі Рустам довго не міг заснути. Він думав про життя, про те, ким він став. Навколо було одне зло. Він бачив, як люди зраджували свої сім’ї заради грошей, залишали під заставу рідних, а самі тікали. Ні в них, ні в ньому самому не було того, що він шукав: доброти, щирості, любові. «Невже це все, що на нас чекає? Якщо життя дане для того, щоб весь час досягати якихось міражів, то яка різниця, коли воно закінчиться, через 50 років чи зараз? Який у цьому сенс?»
Ці роздуми були настільки обтяжливі, що Рустам вирішив накласти на себе руки. І раптом згадав, що десь має бути Бог. Впорожній кімнаті він став на коліна і почав голосно кликати до Того, Кого ще не знав. І був почутий.
— «Хтось скаже, дивись, як він круто жив! І я так зможу. Не обманюйся, людино, Бог осміяним бути не може! Неможливо побудувати своє щастя на нещасті інших людей, – упевнено каже сьогодні Рустам. – Настав час збирати «врожай». Разом із багатством в житті з’явилися наркотики, авзимку 97-го року на мене вийшли працівники СБУ. При затриманні я зазнав серйозної травми хребта, гематома нирки становила 80%. Від мене вимагали свідчень, але я мовчав, думаючи, що мене хочуть поставити на коліна». Через деякий час Рустам вийшов на волю. Він вже не був тим крутим хлопцем, якому багато хто заздрив, на якого рівнялись інші.
– «Я більше нічого не прагнув. У свої 25 років я розумів, що це вже кінець. І ніхто: ні рідні, ні лікарі, не в змозі допомогти.
Я колов собі величезні дози наркотиків. Проколов усі вени, на шиї, на руках.Температура тіла не опускалася менш як 39. Я не спав ночами, а коли приходив світанок, запитував Бога (ще не знаючи Його): навіщо ти дав мені ще один день? Я ненавиджу своє життя, більше не хочу…»
– «Одного разу мама, яка на той час вжеходила до євангельської церкви, запросиладо нас додому віруючих людей. Вони говорили про якийсь порятунок, а я навіть не намагався почути їх, бо вже поставив хрест на своєму житті. Однак щось в їхніх словах справило на мене враження. Вони здалися щирими. Коли ці люди йшли, я покликав маму та й сказав: дай їм грошей. Бачиш, молилися за упокій моєї душі, треба заплатити. А вона: «Вони грошей не беруть!» Кажу: «Мамо, я знаю людей – гроші всі беруть». Віруючі – не взяли, і мене це вразило». Після тієї молитви Рустамустало краще. Він почав підійматися з ліжка та погодився на пропозицію мами піти до церкви.
– «Спочатку люди в зібранні здалися мені дуже дивними, – згадує Рустам. – Але в них я побачив те, чого не міг знайти ні в грошах, ні в силі, ні в авторитеті, ні в розвагах. Це була іскра життя в очах. Звідки? Де вони взяли її? Потім я згадав, що і в мене вонаколись була. Дуже давно, в ранньому дитинстві, коли, прокидаючись вранці, я радів і вірив, що все буде добре в житті. От би знову стати дитиною»!
Ця думка прийшла до Рустама під час одного з наступних служінь в церкві. Слідом за нею прийшла інша – тобі ніколи не стати таким, як ці люди. Ти ніколи не змінишся,тому що звик жити по-іншому.
«Тоді я вирішив, що сюди більше не приїду. Але дякую Господу моєму Ісусу Христу, що саме в той день він торкнувся мого серця, і я покаявся у своїх гріхах. Я вирішив почати життя з чистого аркуша. Тепер мені було байдуже, що скажуть люди. Я пізнав Бога як особистість, і Він простягнув мені руку спасіння».
З того часу Рустам Фатуллаєв перестав колотися. Бог повністю зцілив його і давйому в серце величезне бажання допомагати у пошуках виходу таким же нещасним, яким був він сам. Сьогодні Рустам – люблячий чоловік та батько трьох дітей. Він є старшим пастором церкви «Скинія» (м. Київ).
«Син запевняв всіх, що він мусульманин»
Євгенія Фатуллаєва (мати Рустама)
«Я рано залишилась без чоловіка і багато працювала, щоб прогодувати синів. – Згадує Євгенія Іванівна. – В мене їх троє. Ельдар після школи вступив до інституту в Пітері і там залишився. Рустам навчався у Київському політехнічному інституті. Ми переїхали до нього в Київ з молодшим сином Емілем у 1992 році, коли в Баку почалася війна. Спочатку я навіть не уявляла, чим займається Рустам, що він «на голці». Тільки питала: «Сину, що трапилося з твоїми очима?» На щастя, по телевізору показували передачу про наркоманів, як вони поводяться, як виглядають. В мене всередині наче щось обірвалося, але принаймні я дізналася правду. Після цього якинулась рятувати сина. Перепробувала всілякі засоби і, нарешті, звернулася до останньої інстанції — до Бога. Почала відвідувати зібрання християн віри євангельської по вул. Кар’єрна, 44. Біблію читала по ночах і гаряче молилася. Скажу, що тільки мати, яка пережила щось подібне, зможе зрозуміти моє горе. Бувало, що менісамій доводилося колоти йому наркотик, щоб не втратити сина на очах. Коли брати з церкви приїхали до нас додому, він якраз знайшов вену і вколовся. Під час розмови Рустам заявив, що також вірянин — мусульманин. Він намагався сховатися за свою релігійність й пізніше, коли ми вже почали ходити на зібрання. На одному зіслужінь проповідував брат Перслі. Він розповів про мусульман, які увірували в Ісуса Христа, і за це їх жорстоко переслідували, вбивали. Після служіння Рустам підвівся, підійшов до проповідника і сказав: «Я мусульманин і я хочу покаятися». Всі за нього молилися з великою радістю. Пізніше, за свідченням Рустама, покаявся йстарший син Ельдар, і ще десятки, сотні колишніх наркоманів та алкоголіків».
