У потязі «Костянтинівка-Київ»

Чиста постіль, охайне купе. Додому. Носом у подушку – і як у прірву.

… капеланський позашляховик у хмарах пилюки суне на виїзд з Авдіївки в бік перемелених артилерією сепаратистів авдіївських дач, в бік «передка». Сонячний день, перед очима миготять тіні дерев і кущів «зеленки». В цьому підступному невпинному миготінні важко роздивлятися численні вибоїни битого-перебитого автошляху. Це не їзда, а якісь скачки з вихилясами на швидкості 30-40 км, що вимотують усі кишки, втомлюють, притупляють увагу. Раптом прямо перед правим переднім колесом із чергової тіні виринає, як паща, вирва – глибока, з гострими асфальтовими краями. Вирулити пізно. Гуп! Колесо накривається. Холодний піт. Різко розвертаюся до напарника… і ледь не б’юся скронею об столик у купе. Та це ж сон. Ффффуууууухххх…

Слава Богу, наша з Андрієм Семаком зміна пройшла без подібних ексцесів, гарна погода дозволила багато їздити, і наш вірний всюдиходик де нас тільки не носив. Практично ні дня без виїздів на «передок». Авдіївські дачі-промка-Бутівка в різній послідовності. Детального опису зміни цього разу не буде, аби не бовкнути чогось зайвого і не нашкодити військовим. Постійно дякуємо Богові за братів, що забезпечили капеланську службу «Скинії» надійним транспортом (військовий капелан без колес – півкапелана).

За щирі й відкриті серця солдатів. За можливість служити воїнам не тільки словом, але й ділом. За молитви і небайдужість церкви та за честь бути гвинтиками у складному і живому євангельському організмі, яким є наша «Скинія». Дякуємо Богові за інші церкви і за армію християн усіх конфесій, що з початком війни, відкинувши фарисейську демагогію, стали пліч-о-пліч із героїчним українським солдатом. Хай Господь благословить ЗСУ і, зокрема, бойову 72-у окрему мехбригаду. Моліться, будь ласка, аби Бог скеровував служіння військових капеланів, якої б конфесії вони не були… Всім мир!