Завантаження...

Гранітне

09 мая 2017

Категории:Полевые записки капелланов

«… А ну, годі гигикать! Петро, вся увага праворуч! Не вистачало, щоб було як з машиною Малюка!» Пауза. «А що було з авто Малюка?» – перепитуємо. <br />Веземо на передову в район Гранітного трьох солдатів-відпускників. Хто звідки – Львів, Тернопіль, Запоріжжя. Запоріжжю місця в салоні не вистачило, сидить у багажнику, завалений клунками. Пояснює: «Два ПТУРи (протитанкові ракети) по них випустили. О-о-н з-за того пагорбочка, якраз проїжджаємо, бачиш? Зручне місце… Хлопці побачили пусковий спалах, дали по гальмах. ПТУР ударив перед машиною. Пацани з неї навсібіч. Встигли. А тут другий ПТУР. Цей вже прямісінько в автівку. Розніс її вщент. А пацанів Бог врятував, ні синця, ні подряпини. Але давайте не спокушати, уважно, всі по секторах…»<hr id=»system-readmore» /><br />Все одразу стало дуже предметним і чітким – кожне деревце, кожний відбиток протектора на багні ґрунтової дороги. Доїхали без пригод, тепло попрощалися з відпускниками. За кавою поспілкувалися з воїнами, що боронять країну практично на самій лінії розмежування. На всіх позиціях в районі Гранітного, де ми були, молилися за вояків, їхнє спасіння і здоров’я. Всюди солдати зустрічали нас приязно, дякували, запрошували приїздити ще – гості тут бувають не часто. На передовій того дня було тихо-тихо, жодного пострілу… А вже за добу фронтові зведення знову зарясніли повідомленнями про артобстріли на тому напрямі…»